Кожен із нас регулярно стикається з потребою збирати ті чи інші довідки. І доводиться бігати від відомства до відомства, з контори в контору. Обурюємось – бюрократія! Глибинною причиною ситуації є система збору інформації у державі. Кожне відомство, кожна структура збирає потрібні саме йому дані. У нас в країні 12 національних кадастрів: земельний, містобудівний, лісовий, мінеральних ресурсів, національний кадастр антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів, кадастр тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, водний, виноградний кадастр України, археологічний, вітровий кадастр України. І неймовірна кількість реєстрів різного рівня. Щоб отримати профільну інформацію, потрібно звертатися окремого до кожної установи, що володіє нею.

Скільки в Україні реєстрів та кадастрів

Ми нарахували як мінімум 19 реєстрів, так чи інакше пов’язаних із землями, нерухомістю та її власниками. Назвемо поіменно: Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Державний реєстр іпотеки, Державний реєстр нерухомих пам’яток України, Єдиний реєстр об’єктів державної власності, Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Єдиний електронний реєстр спортивних споруд, Єдиний реєстр ліцензіатів, Державний реєстр потенційно небезпечних об`єктів, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, спадковий реєстр, державний реєстр виборців, Єдиний державний демографічний реєстр, Державний реєстр фізичних осіб, реєстр платників ПДВ, Державний реєстр баз персональних даних, Єдиний державний реєстр судових рішень, Реєстр санітарно-епідеміологічних висновків, Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів, Державний реєстр дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Лише згадані реєстри ведуть різні міністерства та відомства – Міністерство юстиції, Міністерство інфраструктури, Міністерство доходів та зборів, Міністерство соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, Міністерство економічного розвитку та торгівлі,  Міністерство з питань молоді та спорту. Причому навіть без глибоко аналізу видно, що інформація пересікається, накладається, а то й дублюється.

Створена й реалізована системи електронного земельного кадастру в Україні дала можливість впорядкувати дані, що стосуються інформації про земельні ділянки. Втім,  ресурс має надзвичайно більший потенціал у роботі з геопросторовими даними. Уже зараз, за словами голови Держземагентства Сергія Тимченка, створюються тематичні шари, які будуть складовою частиною кадастрової системи та будуть відображені на Публічній кадастровій карті. Досвід інших країн та власний досвід України переконує: подальший розвиток кадастрової системи – у перетворенні його на геоінформаційну систему (ГІС), а, відтак, у Національну інфраструктуру геопросторових даних.

Що це таке

Більшість країн світу побачили проблему відсутності загальної системи у роботі з геопросторовими даними ще у 60-х роках ХХ століття. Йшлося не тільки про неефективне використання ресурсів – скільки грошей та людської праці йде на те, щоб збирати, обробляти, зберігати та оновлювати інформацію в різних реєстрах! Мова про те, що в сучасних умовах без якісних актуальних даних неможливий ефективний розвиток держави загалом. Геопросторові дані є основою для розробки та контролю за дотриманням стратегії розвитку країни; є складовою практично усіх правових взаємовідносин у суспільстві;  інструмент інтегрування в глобальний інформаційний простір.

За словами директора Проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру» Сергія Кубаха, інфраструктура геопросторових даних – це комплекс заходів, програмних засобів, правил, процедур та користувачів і сервісів з економічним та фінансовим обґрунтуванням, які забезпечують найбільш ефективне використання геопросторових даних. Створюють їх переважно в цифровій формі з використанням сучасних інформаційних та супутникових технологій, дистанційного зондування Землі та цифрових методів картографування.  Геопросторові дані є основою для кадастрових та моніторингових систем, їх використовують у навігації, транспорті, аграрному комплексі, обороні тощо.

Проте, корисні ці дані лише тоді, коли ними можна оперувати – порівнювати, аналізувати, а на їх основі – прогнозувати. І отут виникають проблеми – адже збирати, опрацьовувати, зберігати та оновлювати такі дані одному відомству не під силу. Щоб подолати проблеми, які об’єктивно виникають при організації міжгалузевої взаємодії для збору, використання та інтегрування даних з різних джерел, у більшості країн світу створюються національні інфраструктури геопросторових даних.

Як починалося. Досвід Канади

Першою вдало реалізованою програмою зі створення інфраструктури геопросторових даних вважають розробку Географічної інформаційної системи Канади (Canada Geographic Information System, CGIS). Її почали створювати ще у 60-х, і розвивають по сьогодні. ГІС Канади було призначене для аналізу численних даних, накопичених Канадською службою земельного обліку (Canada Land Inventory). Канадському уряду були потрібні статистичні дані про землі для розробки планів землевпорядкування величезних площ. Для цього було потрібно створити класифікацію використання земель, застосовуючи дані щодо сільськогосподарського, рекреаційного, екологічного, лісогосподарського потенціалу земель, включаючи землекористувачів та землевласників.

Вузьким місцем проекту виявилося забезпечення ефективного вводу вихідних  картографічних та тематичних даних. Для цього розробникам ГІС Канади довелося створити нову технологію, яка б дозволяла оперувати окремими шарами та робити картометричні виміри.

Творці ГІС Канади заклали певні принципи становлення та розвитку ГІС-технологій. Зокрема, йдеться про використання сканування для автоматизації процесу вводу геоданих; розчленування картографічної інформації на тематичні шари та розробку концептуального рішення про «таблиці атрибутивних даних», що дозволило розбити файли планової (геометричної) геоінформації про місцезнаходження об’єктів та файли, які містять тематичну (змістову) інформацію про ці об’єкти.

Загальні тенденції

«Світ зараз не цікавлять прориви, – говорить Сергій Кубах. – Суспільство хоче стабільного розвитку. Цього можна досягти за умов глибокого аналізу процесів, що відбуваються, та їх прогнозування».

В умовах глобалізації аналіз, моделювання та прогнози максимально ефективними будуть у разі врахування глобальних даних. Зокрема, у контексті прогнозування змін клімату на планеті. Якщо знати, де та з якою силою махне крилами метелик, можна передбачити, де саме здійметься цунамі. «Ефект метелика» можна передбачити, користуючись даними глобальної інформаційної інфраструктури.

Тому міжнародна співпраця розширюється, поглиблюється інтеграція національних інфраструктур геопросторових даних у загальні міжнаціональні та глобальні інформаційні інфраструктури. Зокрема, Європейським парламентом і Радою ЄС затверджена програма INSPIRE зі створення європейської інфраструктури геопросторових даних; за сприяння ООН реалізуються проекти Глобального картографування та створення Глобальної інфраструктури просторових даних (GSDI).

Навіщо Україні потрібна національної інфраструктури геопросторових даних

«Метою на майбутнє для української IT-системи має стати безперервне підвищення її якості. Цього можна досягти у результаті планування розширення покриття та підвищення якості даних, надання нових електронних послуг, зв’язку систем реєстрації майна і кадастру з іншими головними державними реєстрами та створення стандартизованої інфраструктури геопросторових даних”, — вважає експерт Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) Рум’яна Тончовська.

Наприклад, у рамках Проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру” було проведено аерофотозйомку всієї територію України та створено ортофотоплани. То чи треба, наприклад, Міністерству аграрної політики окремо проводити іншу аерофотозйомку, щоб дослідити ерозійні процеси земельних ділянок, Міністерству охорони природи – свою, для моніторингу стану заповідних зон? Чи потрібно таке навантаження на бюджет і чи має воно сенс?

Якщо перерахувати вигоди від створення національної інфраструктури геопросторових даних в Україні, то вона: мінімізує дублювання робіт із збору та реєстрації геопросторових даних; забезпечує сумісність даних від різних виробників; усуває необґрунтовані бар’єри та обмеження в інформаційній взаємодії виробників і споживачів даних;  забезпечує постійний моніторинг стану природних ресурсів країни (земель в тому числі); сприяє створенню національної системи технічних регламентів та стандартів в сфері геоінформатики, гармонізованих з міжнародними стандартами, що інтегрує Україну в процес побудови  європейської інфраструктури геопросторових даних; забезпечує рівноправний та відкритий доступ споживачів до геопросторових даних; розширює ринкові відносини у сфері топографо-геодезичної, картографічної, кадастрової та геоінформаційної діяльності.

Досягнення та проблеми

Голова Держземагентства Сергій Тимченко впевнений, що створена система  електронного кадастру виводить державне управління ресурсами на якісно новий рівень. «Електронна карта, яку ми створили в рамках земельного кадастру, може стати основою для системи геопросторових даних, — говорить голова Держземагентства. — Згодом на неї можна накладати різні інформаційні шари — бази надр, водних просторів, лісу, комунікацій, архітектури. Одержавши достовірну картину державних ресурсів, ми зможемо управляти ними набагато ефективніше».

«Ми створили та реалізували нову просторову систему координат, що дає можливість вже зараз створювати бази даних, якими наповнюватимемо ГІС, – додає Андрій Тарнопольський, генеральний директор Центру Державного земельного кадастру. – Спільно з Міністерством аграрної політики ми вже систематизуємо дані щодо бонітування грунтів та інших їх характеристик, рельєфу поверхні території країни. Разом з Міністерством екології та природних ресурсів реалізовуємо проект зі створення тематичного шару «Заповідні зони» з подальшим відображенням їх на Публічній кадастровій карті».

Україна бере участь в міжнародних проектах геоінформаційних та глобального картографування. Країна має досвід, кадри, науково-технічний та виробничо-технологічний потенціал для створення геопросторових даних із застосуванням сучасних методів дистанційного зондування землі, цифрових методів геодезичних вимірювань, заснованих на супутникових технологіях.

Проте є низка проблем та негативних явищ, які доведеться долати на шляху побудови та розвитку інфраструктури геопросторових даних в Україні. Йдеться  про переважно відомчий принцип формування геоінформаційних ресурсів без належного рівня координації та взаємодії. Топографо-геодезичні та картографічні роботи дублюються, але до геопросторових даних, що накопичуються у відомчих фондах, зберігається обмежений доступ. На геоінформаційну продукцію досі немає єдиної системи національних стандартів, немає доступної інформації про геодезичні й картографічні роботи та про створені за їх результатами геопросторові дані тощо.

Необхідно усвідомити, що головне – не кількість баз даних та реєстрів, не володіння інформацією задля володіння, а ефективне її використання. Наприклад, звертається компанія за дозволом на вирубку лісу певної площі. А що буде, якщо більше лісу вирубити? Відповідь ніби очевидна: більше деревини для промисловості отримають. А як це позначиться на рельєфі самого лісу? Як вплине на формування ґрунтів? Чи змінитися від цього русло річки, що протікає неподалік? Чи не загрожує це надзвичайними ситуаціями на кшталт повеней та зсувів ґрунту? Як вплине на клімат регіону? Змоделювати реальні, «об’ємні» наслідки одного рішення, у тому числі й з перспективою на десятки років, можна в умовах геоінформаційної інфраструктури.

Що треба зробити

У межах держави треба провести свого роду інвентаризацію – яка просторова інформація збирається та з’ясувати, яка дійсно потрібна. З досвіду інших країн часто виявляється, що багато хто збирає нікому не потрібну інформацію. Наступним кроком  встановити – інформацію про які просторові об’єкти потрібно збирати, для чого і для кого, тобто виявити користувачів, і як часто її треба оновлювати. Типовий базовий набір геопросторових даних: топографічна основа, кадастрові дані про об’єкти нерухомості, реєстри вулиць та адрес населених пунктів, аерофото- та космічні зображення з можливістю накладання на них додаткової інформації. Дані мають бути розміщені в глобальній інформаційній мережі як загальнодоступні для використання усіма зацікавленими організаціями та громадянами.

Усвідомлення необхідності руху в цьому напрямку в Україні є. Ще 2007 року уряд схвалив Концепцію розвитку національної системи геопросторових даних. У 2011 році у Верховній Раді було зареєстровано законопроект «Про національну інфраструктуру геопросторових даних». Проте процес створення правового підґрунтя рухається повільно і явно відстає від темпів технічного прогресу  Саме тому зараз уже є потреба переглянути прийняту в 2007 році Концепцію. І, відповідно до її оновленої версії, не гаючи часу, готувати правову основу для якісного функціонування  Національної інфраструктури геопросторових даних.

«Якщо Україна зволікатиме з вирішенням питання розвитку Національної інфраструктури геопросторових даних, ми ризикуємо відстати від інших країн Європи, впусту витратити гроші, накопичити купу непотрібної інформації, а потім через 10 років знову повернутися до цієї теми», – говорить Сергій Кубах, – Історія з кадастром має бути уроком. Зволікання із впровадженням електронної кадастрової системи принесло країні великі економічні збитки, загальмувало розвиток ринкових відносин у земельній сфері. Створена нині електронна кадастрова система вже є першим кроком до створення інфраструктури геопросторових даних. Україна може таку систему створити – враховуючи досвід інших країн, не повторюючи їхні помилки. Це дасть нові можливості для економіки, ефективного використання державного бюджету, охорони навколишнього середовища. І найголовніше – дасть можливість прогнозувати завтрашній день».

Олена Нагорна
Матеріал підготовлено
в рамках інформаційної кампанії
проекту Світового банку “Видача державних актів
на право власності на землю в сільській місцевості
та розвиток системи кадастру”