Відповіді на часті запитання

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» визначено, зокрема, що Держгеокадастр здійснює контроль надходження до бюджетів коштів від продажу землі.
Відповідно до пункту 6¹ розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років з рівним річним платежем за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу. Вимоги частини сьомої статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.
Законом України від 15 лютого 2022 року № 2042-ІХ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» внесено зміни до Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс), відповідно до яких передбачається зарахування:
10 відсотків коштів від викупу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, передбачених пунктом 6¹ розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України (пункт 56 частини другої статті 29 Кодексу);
90 відсотків коштів від викупу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, передбачених пунктом 6¹ розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, до бюджету розвитку місцевих бюджетів (пункт 6 частини першої статті 71 Кодексу).
Крім того, відповідно до інформації, зазначеної у листі Міністерства фінансів України від 18.05.2022 № 06030-06-5/10103, наказом Міністерства фінансів України від 10.05.2022 № 135 доповнено Класифікацію доходів бюджету, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11, новим кодом доходів 33010500 «Кошти від викупу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, передбачених пунктом 6¹ розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України»

Згідно з частиною першою статті 131 Земельного кодексу України укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Пунктом 22 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено, що до 1 січня 2030 року ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку.
Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році за рішенням та в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, проведена загальнонаціональна (всеукраїнська) нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.11.2018 № 552 «Про затвердження технічної документації із загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення» (набрав чинність 01.01.2019) затверджено відповідну технічну документацію.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 р. № 835 «Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг» видача витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки включена до переліку адміністративних послуг, що надаються Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами на безоплатній основі (пункт 2 додатка 3 до цієї постанови).
Відповідно до вимог Закону України «Про адміністративні послуги» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 р. № 523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг» надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок здійснюється через центри надання адміністративних послуг, крім випадків подання заяв в електронній формі через Єдиний державний портал адміністративних послуг (my.gov.ua), у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (map.land.gov.ua).
Формування витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється територіальними органами Держгеокадастру відповідно до затвердженої та введеної в дію технічної документації з нормативної грошової оцінки земель у встановленому законодавством порядку та відповідно до відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку на момент формування такого витягу.
Відповідно до пункту 6 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 831, нормативна грошова оцінка окремої земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за формулою, що включає, зокрема, площу агровиробничої групи ґрунтів сільськогосподарського угіддя в гектарах.
Власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення може вноситись у відомості Державного земельного кадастру уточнена інформація щодо складу та площі відповідних сільськогосподарських і несільськогосподарських угідь, які наявні на земельній ділянці, що впливає на подальший розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Законом України «Про оцінку земель» не встановлено строку чинності витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, однак, якщо до відомостей Державного земельного кадастру були внесені зміни щодо земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельних ділянок змінюється.
Використання неактуальних даних щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок при посвідченні угод купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), може призвести до порушення вимог пункту 22 розділу Х «Перехідні положення» цього Кодексу, а отже, до невідповідності змісту правочину актам цивільного законодавства, що є підставою його недійсності (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).
З огляду на зазначене, рекомендуємо для посвідчення угод купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), використовувати витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які сформовані відповідно до відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку протягом року, в якому вчиняється правочин, а також з’ясовувати у власників земельних ділянок, чи не відбулося на дату вчинення правочину і після формування витягу подій, які впливають на нормативну грошову оцінку (зміни в складі угідь земельної ділянки, її площі тощо).
Звертаємо увагу, що листи Держгеокадастру не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформативний характер, і не встановлюють правових норм.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері земельних відносин. Згідно з підпунктом 53 пункту 4 зазначеного Положення, Держгеокадастр надає роз’яснення з питань, що належать до його компетенції.
Щодо можливості проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок без особистого обстеження оцінювачами земельних ділянок повідомляємо.
Правові засади проведення оцінки земель та професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні визначені Законом України «Про оцінку земель» (далі – Закон).
Згідно з статтею 12 Закону нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.
Нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок (далі – Методика), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1531 (із змінами).
Пунктом 4 Методики встановлено, що інформаційною базою для експертної грошової оцінки земельних ділянок можуть бути:
документи, що підтверджують права, зобов’язання та обмеження стосовно використання земельної ділянки;
матеріали про фізичні характеристики земельної ділянки, якість ґрунтів, характер та стан земельних поліпшень, їх використання згідно із законодавством;
відомості про місце розташування земельної ділянки, природні, соціально-економічні, історико-культурні, містобудівні умови її використання, екологічний стан та стан розвитку ринку нерухомості в районі розташування земельної ділянки;
інформація про ціни продажу (оренди) подібних об’єктів, рівень їх дохідності, час експозиції об’єктів цього типу на ринку;
дані про витрати на земельні поліпшення та операційні витрати, що склалися на ринку, а також про доходи і витрати виробництва та реалізації сільськогосподарської і лісогосподарської продукції;
проекти землеустрою, схеми планування територій та плани земельно-господарського устрою, згідно з якими передбачається зміна існуючого використання земельної ділянки, що може вплинути на вартість об’єкта оцінки;
інші дані, що впливають на вартість об’єкта оцінки.
Процедура проведення експертної грошової оцінки визначена розділом Х Методики.
Пунктом 49 Методики передбачено, зокрема, обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі.
Підпункт 2.2 пункту 2 Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 9 січня 2003 р. № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 травня 2003 р. за № 396/7717, передбачає, що обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі включає попереднє вивчення ситуації щодо об’єкта та мети оцінки для складання завдання на оцінку та укладання договору про її проведення та обстеження і вивчення ситуації на ринку під час проведення оцінки.
Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено обстеження об’єкта оцінки, яке включає огляд земельної ділянки або її частини. При цьому законодавство не визначає конкретних вимог до проведення огляду.
Водночас Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі – Національний стандарт), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 (із змінами), визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.
Згідно з пунктом 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться, зокрема, у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об’єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки, ідентифікація об’єкта оцінки та пов’язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів.
Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов’язані з об’єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (пункт 54 Національного стандарту № 1).
Відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити, зокрема, письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об’єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду – відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об’єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Таким чином, огляд об’єкта оцінки може бути проведено шляхом використання технічних засобів спостереження з певної відстані, в тому числі, зображень, отриманих за допомогою літальних апаратів та супутників, інших інструментів для роботи з супутниковими даними.
З огляду на зазначене у разі неможливості особистого огляду оцінювачем об’єкта оцінки (розташування земельної ділянки на тимчасово окупованій території України, у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, у разі неможливості чітко ідентифікувати межі земельної ділянки в натурі, у важкодоступних природних умовах (гірських зонах, заболочених місцевостях, всередині масивів сільськогосподарських земель, що обробляються, тощо), на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, при недопущенні оцінювача для обстеження майна при виконавчому провадженні, тощо) оцінювач проводить експертну грошову оцінку земельної ділянки та надає у звіті пояснення, обґрунтування та застереження щодо використання такої оцінки.
Звертаємо увагу, що листи Держгеокадастру не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформативний характер, і не встановлюють правових норм.

Відповідно до Закону України «Про управління об’єктами державної власності», здійснюючи управління об’єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок проведення інвентаризації об’єктів державної власності.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об’єктами державної власності, відповідно до покладених на нього завдань у сфері управління об’єктами державної власності, зокрема, здійснює методологічне та, у межах власних повноважень, нормативно-правове забезпечення питань управління об’єктами державної власності, зокрема щодо інвентаризації та обліку об’єктів державної власності.
Методику проведення інвентаризації об’єктів державної власності затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2005 р. № 1121.
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Методики суб’єктами інвентаризації державного майна та упорядкування обліку юридичних осіб є:
Фонд державного майна;
органи виконавчої влади та інші державні органи, які здійснюють управління об’єктами державної власності, а також органи, уповноважені здійснювати управління об’єктами державної власності, що забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.
Інвентаризації підлягає нерухоме майно державних підприємств, їх об’єднань, установ та організацій, у тому числі те, що передано в оренду, концесію, та державне майно, яке не увійшло до статутного капіталу господарських організацій, утворених у процесі приватизації та корпоратизації (далі – державне майно).
Упорядкуванню підлягає облік державних підприємств, їх об’єднань, установ та організацій, інших господарських організацій, щодо яких здійснюються корпоративні права держави, та/або господарських організацій, на балансі яких перебуває державне майно (далі – юридичні особи).
Зважаючи на викладене, Держгеокадастр не має повноважень щодо проведення інвентаризації водних об’єктів, лісових ресурсів, об’єктів державної та комунальної власності, що знаходяться на території територіальних громад.
Звертаємо увагу, що у пункті 5 плану організації виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2021 року «Про заходи державної регіональної політики на підтримку децентралізації влади» відсутнє завдання саме на проведення інвентаризації земель, порядок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 476.
Водночас об’єктами інвентаризації земель є територія України, територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, масив земель сільськогосподарського призначення, окремі земельні ділянки.
Відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель розробляється за рішенням власників (розпорядників) земельних ділянок або за рішенням сільських, селищних, міських рад.
Згідно з пунктами 3, 8 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 476, державна інвентаризація земель проводиться шляхом формування земельних ділянок незалежно від форми власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.
Проведення державної інвентаризації земель забезпечує Держгеокадастр або його територіальний орган шляхом видання наказу про проведення державної інвентаризації земель.
Отже, проведення державної інвентаризації земель комунальної форми власності лише на підставі наказу територіального органу суперечитиме статті 57 Закону України «Про землеустрій».
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Лісового кодексу України лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.
До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.
Згідно зі статтею 28 Лісового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, зокрема, забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів.
Порядок проведення національної інвентаризації лісів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2021 р. № 392.
Пунктом 3 цього Порядку визначено, що організація проведення інвентаризації лісів здійснюється Держлісагентством з метою отримання статистично обґрунтованої узагальненої інформації про кількісні та якісні показники стану та динаміки лісів для потреб планування, зокрема стратегічного, ведення лісового господарства, державного лісового кадастру, моніторингу лісів.

Відповідно до положень частин другої, п’ятої та дев’ятої статті 37-1 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками.

Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім польових доріг, що обмежують масив), передаються в оренду без проведення земельних торгів власникам та/або користувачам земельних ділянок, суміжних із земельними ділянками під такими польовими дорогами. Строк оренди таких земельних ділянок становить 7 років.

Передача в оренду земельних ділянок державної чи комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, здійснюється за умови забезпечення безоплатного доступу усіх землевласників та землекористувачів до належних їм земельних ділянок для використання їх за цільовим призначенням.

Дія цієї статті поширюється на використання та розпорядження земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства та особистого селянського господарства.

Відповідно до положень частини другої статті 134 Кодексу не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі надання в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім доріг, що обмежують масив), відповідно до статті 37-1 цього Кодексу.

Крім того, зазначаємо, що особливості здійснення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення передбачені положеннями статті 35 Закону України «Про землеустрій».

Пунктом «а» частини четвертої, частиною п’ятою статті 35 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що підставою для проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення є: для земель державної власності – рішення органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою; в інших випадках – рішення сільської, селищної, міської ради, на території якої знаходиться масив.

За результатами проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення відомості про такий масив та про земельні ділянки, розташовані в ньому (у разі їх формування або за відсутності відомостей про них у Державному земельному кадастрі), вносяться до Державного земельного кадастру, про що замовник документації із землеустрою письмово повідомляє власників та користувачів земельних ділянок.

Також вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» (із змінами, внесеними Законом України від 10 липня 2018 р. № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні») передбачено, що відомості про масив земель сільськогосподарського призначення вносяться до Державного земельного кадастру.

https://land.gov.ua/wp-content/uploads/2022/02/Розяснення-Методика-2.pdf

У зв’язку з неможливістю вирішення спірних питань застосування окремих положень підпункту “в” пункту 24 розділу X “Перехідні положення” Земельного кодексу України до моменту чіткого законодавчого врегулювання питання про набуття територіальними громадами права комунальної власності на землі лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, лист Держгеокадастру від 27.09.2021 № 22-28-0.214-11977/2-21 відкликано

завантажити в pdf

завантажити в pdf

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку в Державному земельному кадастрі.
Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява встановленого зразка; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; електронний документ (XML файл ).
Розробниками документації є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;
фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.
Подати документи та заяву можна в електронному вигляді через електронний кабінет осіб, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та є розробниками відповідної документації із землеустрою.
Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку.
За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає мотивовану відмову.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється безоплатно.
Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, потрібно звернутися до суб’єктів державної реєстрації прав ( виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації) для державної реєстрації речового права власності на земельну ділянку.

Держгеокадастр розглядає скарги:
на рішення Державного кадастрового реєстратора про державну реєстрацію земельної ділянки (крім випадків, коли щодо земельної ділянки наявний судовий спір);
на рішення про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про об’єкти Державного земельного кадастру;
щодо виправлення технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру, яка була допущена органом, що здійснює його ведення;
на рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора (крім рішення про державну реєстрацію земельної ділянки).
Територіальні органи Держгеокадастру розглядають скарги щодо надання відомостей Державного земельного кадастру.
Рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені до Держгеокадастру та його територіальних органів протягом 30 календарних днів з дня доведення до відома особи рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
Скарга на рішення оформлюється у паперовій формі або в електронній та повинна містити: найменування органу, до якого подається скарга; повне найменування/ прізвище, ім’я та по батькові скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування/ прізвище, ім’я та по батькові представника скаржника, якщо скарга подається представником; реквізити рішення, яке оскаржується, зміст оскаржуваної дії чи бездіяльності; зміст вимог скаржника та їх обґрунтування; у разі потреби до скарги додаються документи, необхідні для їх розгляду, або їх копії; підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складення скарги – у разі подання скарги у паперовій формі, або кваліфікований електронний підпис – у разі подання скарги в електронній формі

Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, програмне забезпечення Державного земельного кадастру не дозволяє здійснювати пошук зареєстрованих земельних ділянок за адресами.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 36 Закону на офіційному
веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону.
Враховуючи зазначене, на офіційному сайті Держгеокадастру (www.land.gov.ua)
в рубриці «Публічна кадастрова карта» є можливість ознайомитися із графічним представленням місця розташування земельних ділянок, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі

Видача довідок про: наявність та розмір земельної частки (паю); наявність у державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки у межах норм приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) надається через Центр надання адміністративних послуг за місцем розташування земельних ділянок.
Ця послуга є безкоштовною

Державний земельний кадастр містить відомості про сформовані та зареєстровані, на підставі відповідної документації із землеустрою, земельні ділянки.
У разі наявності кадастрового номера земельної ділянки відомості про неї надаються з Державного земельного кадастру у формі витягу.
Витяг з Державного земельного кадастру можна замовити на Публічній кадастровій карті України або ж у ЦНАПі за місцем розташування земельної ділянки
Витяг з Державного земельного кадастру в паперовій формі надається заявнику в день надходження заяви. Витяг з Державного земельного кадастру в електронній формі надається в режимі реального часу.
Витяг з Державного земельного кадастру в паперовій формі надається без використання спеціальних бланків, проставлення печатки та містить обов’язкове посилання на Державний земельний кадастр. Обов’язковим атрибутом витягу є QR-код, що містить інформацію про документ.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить відомості, зокрема, про місце розташування; площу; міри ліній по периметру;
цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок.
За надання відомостей з Державного земельного кадастру справляється адміністративний збір: за витяг з Державного земельного кадастру про: земельну ділянку – 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 124,05 грн.
За надання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що містить відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, додатково сплачується адміністративний збір за надання інформації з цього реєстру відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

завантажити лист в pdf

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Згідно зі статтею 79¹ Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій – сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок.
Враховуючи зазначене, земельним законодавством не встановлено заборони щодо здійснення поділу та об’єднання земельних ділянок цільове призначення яких змінюється за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

До Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру повторно надходять численні звернення від фізичних та юридичних осіб щодо включення до проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів, технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території).
Відповідно до статей 47, 55 Закону України “Про землеустрій” проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включають, зокрема, довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території).
Згідно із пунктами 179, 180 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.
Довідка з Державного земельного кадастру, що містить узагальнену інформацію про землі (території), формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру у двох примірниках, які підписує Державний кадастровий реєстратор (адміністратор центру надання адміністративних послуг, уповноважена посадова особа виконавчого органу органу місцевого самоврядування) та засвідчує свій підпис власною печаткою, а у разі, коли довідка надається в електронній формі, – посвідчує його власним кваліфікованим електронним підписом.
Водночас статтею 32 Закону України “Про землеустрій” встановлено, що розробники документації із землеустрою зобов’язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою.
Враховуючи вищевикладене, довідка, що містить узагальнену інформацію про землі (території), включається територіальним органом Держгеокадастру до складу проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) після її затвердження у порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України, та передачі до Державного фонду документації із землеустрою.

Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15, переглянути можна за посиланням

План роботи на 2024 рік Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру опубліковано на сайті Держгеокадастру, ознайомитись з матеріалом можна за посиланням

Орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю на 2024 рік опубліковано на сайті Держгеокадастру у розділі «Консультації з громадськістю», ознайомитися з матеріалом можна за посиланням

Інформацію про Громадську раду при Держгеокадастрі розміщено на сайті Держгеокадастру у рубриці «Громадська рада», переглянути яку можна за посиланням

Надання у користування топографо-геодезичних і картографічних матеріалів здійснюється відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», якою передбачено, зокрема, що юридичні та фізичні особи мають право користуватися матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України з додержанням вимог цього Закону та Положення про цей фонд.
Під час користування матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України забороняється:
– несанкціоноване копіювання топографічних, картографічних, аерозйомочних матеріалів і гравіметричних даних;
– передача вихідних матеріалів (їх копій) іншим особам без спеціального дозволу, якщо це не передбачається умовами користування відповідними матеріалами;
– передача матеріалів аерозйомок, а також матеріалів, що є носіями відомостей, які становлять державну таємницю, організаціям, що не мають належних умов для забезпечення зберігання таких матеріалів.
Порядок надходження, ведення обліку, зберігання та використання матеріалів Державного картографо-геодезичного фонду України, їх валідації, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2024 № 67.
Адміністратором Державного картографо-геодезичного фонду України відповідно до наказу Держгеокадастру від 14.02.2024 № 48 «Про визначення адміністратора Державного картографо-геодезичного фонду України» визначено державне науково-виробниче підприємство «Картографія».

Відповідно до пунктів 41, 43 Порядку побудови Державної геодезичної мережі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 2013 р. № 646, геодезичні, супутникові, нівелірні та гравіметричні дані, отримані в результаті топографо-геодезичної і картографічної діяльності, підлягають обліку, обробленню та збереженню в установленому законодавством порядку, що є основою банку геодезичних даних.
Функції адміністратора банку геодезичних даних виконує визначене Держгеокадастром державне підприємство, що належить до сфери його управління.
Адміністратором банку геодезичних даних створюються та забезпечується функціонування у відкритому доступі сервісів для передачі заявникам геодезичних даних.
Наказом Держземагентства України від 10.01.2014 № 3 адміністратором банку геодезичних даних визначено державне підприємство «Науково-дослідний інститут геодезії і картографії».
Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу адміністратор банку геодезичних даних забезпечує оброблення, зберігання та захист даних, організацію доступу до геодезичної інформації.

Переліки назв населених пунктів, адміністративно-територіальних одиниць, фізико-географічних і соціально-економічних об’єктів України, зареєстрованих у Державному реєстрі географічних назв, оприлюднені на офіційному вебсайті Держгеокадастру за посиланням.
Переліки включають відомості про реєстраційний номер, унормовану назву географічного об’єкта українською мовою та латиницею, вид географічного об’єкта, адміністративний статус (для населених пунктів), адміністративно-територіальну прив’язку, географічні координати (широта та довгота).
Створення та ведення Державного реєстру географічних назв здійснюються на підставі Закону України “Про географічні назви” та Положення про Державний реєстр географічних назв, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 622 “Про затвердження Положення про Державний реєстр географічних назв”.
Інформація про назви адміністративно-територіальних одиниць, в тому числі населених пунктів, оприлюднена у електронному довіднику “Україна. Адміністративно-територіальний устрій”, розміщеному на офіційному веб-сайті Верховної Ради України

Питання перейменування вулиць, площ, парків, скверів та інших географічних об’єктів, розташованих на території населених пунктів, не належить до компетенції Держгеокадастру.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про географічні назви» найменування та перейменування географічних об’єктів, розташованих на території села, селища, міста, здійснюють у межах визначених законом повноважень відповідні сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на публічну інформацію направляється належному розпоряднику інформації – головному управлінню Держгеокадастру в області, на території якої було здійснено перевірку
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text

До Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру надходять численні запити від арбітражних керуючих (розпорядників майна, ліквідаторів) стосовно надання інформації про зареєстровані за боржником земельні ділянки та права на них, а також копій виданих на їх ім’я правовстановлюючих документів.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).
Відповідно до статті 6 Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб’єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону визначено, що Міністерство юстиції України забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text
Згідно з частинами дев’ятою та десятою статті 791 Кодексу земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text
Порядок користування відомостями та документами Державного земельного кадастру визначено Законом України «Про Державний земельний кадастр» та пунктами 162-199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
Відповідно до частини п’ятої статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право фізичні та юридичні особи, за умови їх ідентифікації з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи; органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF#Text
Також зазначаємо, що відповідно до Переліку адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центри надання адміністративних послуг, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 523-р, для отримання відомостей з Державного земельного кадастру необхідно звернутися до центру надання адміністративних послуг.
Відповідно до частини восьмої статті 12 Закону України «Про адміністративні послуги» суб’єктам надання адміністративних послуг забороняється приймати заяви, видавати суб’єктам звернень оформлені результати надання адміністративних послуг (у тому числі рішень про відмову в наданні адміністративних послуг), якщо такі послуги надаються через центри надання адміністративних послуг, крім випадків подання заяв через Єдиний державний портал адміністративних послуг.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17#Text

Державний земельний кадастр містить інформацію про сформовані та зареєстровані земельні ділянки, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою, яка передбачена статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Відомості про несформовані земельні ділянки у Державному земельному кадастрі відсутні. З огляду на це, узагальнені відомості про вільні земельні ділянки у межах _____ області в розпорядженні Держгеокадастру відсутні і тому не можуть бути надані.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
З метою отримання інформації про наявність земельних ділянок державної та комунальної власності, які не надані у власність або у користування та можуть бути передані безоплатно у приватну власність, рекомендуємо звернутися до відповідного розпорядника земель, визначеного статтею 122 Кодексу.
Водночас, на офіційному сайті Держгеокадастру (land.gov.ua) в рубриці «Публічна кадастрова карта» є можливість ознайомитися із графічним представленням місця розташування земельних ділянок, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі, а також переглянути аналітичний шар «Незареєстровані території», який має інформативний характер та відображає території за межами населених пунктів, інформація про які не внесена до Державного земельного кадастру (позначений жовтим кольором).
Ці відомості можуть бути використані при підготовці клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно зі статтею 118 Земельного кодексу України.
Також повідомляємо, що скориставшись публічною кадастровою картою Ви маєте можливість самостійно підготувати та роздрукувати викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) із зазначенням бажаного місцезнаходження майбутньої земельної ділянки, яке може застосовуватись як графічні матеріали, зокрема, для долучення до вищезазначеного клопотання

Відповідно до вимог пунктів 9, 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалася з видачою державних актів на право власності на земельні ділянки чи право постійного користування земельною ділянкою.
Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр», є дійсними.
Інструкцією про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, яка діяла на момент заповнення, реєстрації та видачі державних актів, було передбачено, що державні акти на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою заповнювалися у двох примірниках, один з яких видавався землевласнику або землекористувачу, а інший, з нанесеною у лівому верхньому кутку першої сторінки відміткою «архівний» та відповідною документацією із землеустрою, залишався на зберіганні відповідно у Головному управлінні Держкомзему у місті Києві, місті Севастополі, управлінні (відділі) Держкомзему у районі (місті), міжрайонному, міжміському, міськрайонному управлінні (відділі) Держкомзему.
Враховуючи вищевикладене, для отримання копії державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою необхідно звернутися до відповідного територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки

У переліку документації із землеустрою та оцінки земель, що оприлюднений на офіційному вебсайті Держгеокадастру в електронному вигляді знайти код та назву запитуваної документацію із землеустрою та оцінки земель, що включена до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель.
Заповнити запит на інформацію «Видача відомостей з документації із землеустрою та оцінки земель, що включена до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель», у запиті необхідно зазначити код та назву документації із землеустрою та оцінки земель, та отримати результати розгляду запиту на зазначену в запиті електронну адресу.

Нормативно-правові акти:
Стаття 33 Закону України «Про землеустрій»;
Пункти 4, 5, 6, 17, 18 Положення про Державний фонд документації із землеустрою та оцінки земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 1553;
Закон України «Про доступ до публічної інформації»;
Закон України «Про державну таємницю».

Сертифікований інженер-землевпорядник та інженер-геодезист.

Нормативно-правові акти:
частина друга статті 26, та частина одинадцята статті 66 Закону України «Про землеустрій».

Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із пунктом 3, підпунктом 16 пункту 4 положень про територіальні органи Держгеокадастру у областях, затверджених наказом Держгеокадастру від 23 грудня 2021 р. № 603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 № 85), завданням головних управлінь є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної області.

Враховуючи викладене для отримання інформації у сфері розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності необхідно звернутися до Головного управління Держгеокадастру у відповідній області за місцем розташування земельної ділянки.

Стосовно чинності державного акта на право власності на землю інформуємо, що пунктом 10 статті 28-1 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Державний земельний кадастр” визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.
Також згідно із пунктом 2 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Державний земельний кадастр” встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text
Розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до статей 26, 27, 55 Закону України “Про землеустрій” на платній основі на умовах та в строк, що визначені договором з розробником такої документації із землеустрою.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text
З переліком суб’єктів господарювання, що мають кваліфікаційні сертифікати на провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт, можна ознайомитися на офіційному веб-сайті Держгеокадастру (https://land.gov.ua) або в територіальному органі земельних ресурсів за місцем знаходження земельної ділянки.
Щодо можливості успадкування земельної ділянки без кадастрового номера зазначаємо, що відповідно до статті 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються у письмовій формі, нотаріально посвідчуються та серед інших умов повинні містити кадастровий номер земельної ділянки. У зв’язку з чим, у разі здійснення угоди про перехід права власності на земельну ділянку (міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод) земельна ділянка повинна пройти державну реєстрацію (присвоєння кадастрового номера та відкриття Поземельної книги).
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text
Згідно зі статтею 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text
Водночас звертаємо увагу, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 № 523-р “Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг” з 01.01.2015 адміністративні послуги надаються виключно через центри надання адміністративних послуг, утворені при місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/523-2014-%D1%80#Text

Розпаювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств в Україні проводилось відповідно до норм, встановлених Земельним кодексом України (у редакції від 15 травня 1992 року), та відповідних указів Президента України.
Паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств проводилось відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено, право на земельну частку (пай) мають:
колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
громадяни – спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;
громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);
громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Разом з тим, зазначаємо, що згідно з частиною третьою статті 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Частиною другою статті 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Додатково повідомляємо, що відповідно до вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до норм статті 26 Закону України «Про землеустрій» (далі – Закон) взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.
Також статтею 28 Закону встановлено, що розробники документації із землеустрою зобов’язані:
а) дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також норм і правил при здійсненні землеустрою;
б) інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою;
в) виконувати всі умови договору;
г) виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.
Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.
У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.
Згідно із статтею 70 Закону спори, що виникають при здійсненні землеустрою, вирішуються судом.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text
Відповідно до вимог статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text

Відповідно до частини 8 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.

Відповідно до пункту десятого Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text
Однак, у разі здійснення з земельною ділянкою будь-яких правочинів наявність кадастрового номеру є істотною умовою відповідно до вимог статті 132 Земельного кодексу України.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text
Додатково зазначаємо, що з 01.01.2013 року набрали чинність Закон України «Про Державний земельний кадастр», Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року за № 1051 (далі – Порядок).
Відповідно до пункту 29 Порядку визначено, що кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF#Text
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором.
Пунктом четвертим статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію подаються: заява про реєстрацію земельної ділянки; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа; документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.
Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту восьмого статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно надається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Згідно з пунктом дев’ятим статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text
Відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про землеустрій» замовники документації із землеустрою за рахунок власних коштів мають право на вибір розробника та укладення з ним договору, якщо інше не передбачено законодавством України.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text
Додатково зазначаємо, що відповідно до вимог статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

Відповідно до вимог статті 90 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право передавати земельну ділянку в оренду.
Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частинами першою та п’ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено вичерпний перелік істотних умов договору оренди землі. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Таким чином, Законом України «Про оренду землі» встановлено вичерпний перелік підстав для визнання договору оренди недійсним.
Окремо зазначаємо, що в період з 2008 до 2010 років реєстрація правовстановлюючих документів на земельні ділянки здійснювалася Центром державного земельного кадастру згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 за № 641/7962
З 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» (зі змінами), що діяла до 01.01.2013, відповідними повноваженнями були наділені територіальні органи Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути достроково розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно зі статтею 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
З 01.01.2013 набрали чинність Закон України «Про Державний земельний кадастр», постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З прийняттям зазначених нормативних актів повноваження щодо державної реєстрації прав на земельні ділянки та скасування державної реєстрації цих прав не розповсюджуються на компетенцію органів земельних ресурсів України.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).
Положеннями статті 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Додатково повідомляємо, що з 01.01.2013 повноваженнями щодо проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень наділена Державна реєстраційна служба (Укрдержреєстр), яка веде єдиний державний реєстр речових майнових прав та обтяжень на нерухоме майно.

Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 121 Кодексу передбачено, що громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 118 Кодексу рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно із статтею 86 Кодексу земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.
Додатково зазначаємо, що кожен із співвласників будинку, у разі його поділу на окремі домоволодіння, із присвоєнням їх окремих поштових адрес, має право звернутися до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки, з заявою про передачу у власність частини земельної ділянки, яка перебуває в його фактичному користуванні, в межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Кодексу.
У свою чергу, слід зазначити, що у разі неможливості поділу будинку на окремі домоволодіння, його співвласники відповідно до статті 89 Кодексу всі разом звертаються із клопотанням про передачу земельної ділянки у спільну власність для обслуговування будинку в межах норм безоплатної приватизації.
Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві власності (спільне майно) та може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною першою статті 88 Кодексу володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.
Частиною четвертою статті 89 Кодексу визначено, що співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Частиною п’ятою статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно із нормами статті 140 Кодексу підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом;

є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку визначені статтею 143 Кодексу.

Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності визначено Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
З 01.01.2013 набув чинності Закон України “Про Державний земельний кадастр” (далі – Закон), який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
Ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин ( стаття 6 Закону).
Порядок ведення Державного земельного кадастру затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text
Згідно із пунктом 2 Розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Державний земельний кадастр” земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.
Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text
Враховуючи те, що розробниками документації із землеустрою є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників та фізичні особи-підприємці, які володіють необхідним технічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками і взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором (стаття 26 Закону України “Про землеустрій”), громадянам рекомендують звернутись до розробника документації із землеустрою для замовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text

Відповідно до положень пункту першого статті 19 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#TextЗгідно з вимогами частини другої статті 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є:
юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;
фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ЛИСТ

16.01.2013 № 10-71/0/4-13

Головам апеляційних судів областей,
міст Києва та Севастополя,
Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим

Про деякі питання застосування норм Земельного кодексу України

Розглянувши лист голови апеляційного суду Херсонської області щодо деяких спірних питань застосування норм земельного законодавства, судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає таке.
Питання: Як співвідносяться між собою положення статті 145 Земельного кодексу України (далі – ЗК) про примусове відчуження земельної ділянки, яка належить іноземному громадянину, та пункт 15 розділу X “Перехідні положення” ЗК про заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, і чи не порушуються гарантії права власності на земельну ділянку (стаття 153 ЗК) при примусовому відчуженні її за рішенням суду?
Відповідь: Суб’єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 ЗК визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм ЗК суб’єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.
Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 ЗК можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Відповідно до частини п’ятої статті 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Проте за змістом частини четвертої статті 81, статті 145 ЗК допускається, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов’язані їх відчужити, оскільки успадковані земельні ділянки сільськогосподарського призначення не можуть перебувати у приватній власності осіб без громадянства або іноземних громадян. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені пунктом “д” статті 143 ЗК наслідки, а саме: право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене за рішенням суду.
Ураховуючи те, що право власності відповідно до статті 125 ЗК виникає після одержання спадкоємцем земельної ділянки документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації, після чого на зазначені правовідносини повністю поширюються гарантії права власності, то обчислення річного строку “добровільного” відчуження слід починати від часу одержання іноземним громадянином чи особою без громадянства державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.
Отже, за відсутності факту “добровільного” відчуження іноземним громадянином чи особою без громадянства успадкованої земельної ділянки вона підлягає примусовому відчуженню.
При цьому пункт 15 розділу X “Перехідні положення” ЗК, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення частини четвертої статті 81 ЗК є імперативним.
Примусове відчуження здійснюється виключно на підставі відповідного судового рішення. При цьому позивачем у справах про примусове відчуження іноземцями чи особами без громадянства успадкованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути відповідні органи прокуратури в межах повноважень, визначених законодавством України.
За таких обставин буде дотримано гарантій права власності на земельну ділянку, передбачених статтею 41 Конституції України та статтею 153 ЗК, оскільки ніхто не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законодавством України. Правові підстави та порядок припинення права власності на землю визначено, зокрема, статтями 143, 145 ЗК
Інформаційний лист погоджено суддями судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судовий Вісник, 2013, 1, № 1

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про оренду землі” (зі змінами) (далі – Закон) відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі”, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 31 Закону договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Статтею 32 Закону встановлено, що при переході права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Так, відповідно до статті 30 Закону зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.